Іноді батьки говорять дитині такі фрази:
"У інших ... діти, як діти, а ти ...",
"Ось дав Бог дитину ...",
"Пощастило ж іншим батькам з дітьми ...",
"І в кого ти тільки вдався?"
Наші діти - в нас.
Дивлюся в тебе, як в дзеркало ...
Дитина, насправді, виступає для нас своєрідним інструментом, через який ми можемо задіяти зони свого особистісного зростання. Але це при достатньому рівні усвідомленості.
Діти проектують нам ті прогалини, над якими нам необхідно попрацювати.
Бувають "важкі" підлітки, а бувають "важкі" батьки.
Ознаки "важких" батьків.
Вони говорять:
"Ну що ти так довго? Скільки ти ще будеш порпатися? Давай швидше! Ми і так вже запізнюємося" та ін.
Промовляючи ці фрази, батьки думають, що вчать дітей організованості. Насправді, в цей час дитина вчиться поспішати і хвилюватися.
"Скільки разів повторювати?"
Чим частіше повторюємо, тим менше дитина акцентує увагу на сказаному.
"Я так втомилася. У мене зовсім немає сил". Але через якийсь час дитина бачить, наприклад, телефон в руках у мами і робить висновок: "Їй не до мене. А я знову зовсім одна".
Батьки говорять: "Моя дитина - ледарка" або "У мене росте ледар".
Дитина відчуває себе поганою: "Мама розчарувалася в мені", і її самооцінка падає.
Пропоную техніку, яка дозволяє проаналізувати поведінку дитини і звернути увагу на себе.
"5 фокусів проектуючого виховання".
Звертаємо увагу на те, куди спрямований:
1. Гнів дитини. Дитина вказує на гнів, який є в самому дорослому. Діти гніваються на те, на що навчили їх батьки.
2. Дитячі інтереси і захоплення. Вони вказують на Ваші мрії і бажання. Наприклад, дитина любить збирати конструктор (Лего). Можливо, Ви давно хочете зробити в квартирі ремонт або побудувати свій власний будинок.
3. Дитяча радість. Через неї ми можемо навчити дитину чого-небудь найкращим (легким) способом. Наприклад, під час прогулянки або гри в ляльку Барбі, ми можемо донести до малюка всю необхідну інформацію.
4. Співчуття дитини. Зверніть увагу на те, в яких ситуаціях дитина підтримує інших людей / дітей. Якими способами? Швидше за все, саме в цих сферах Вам самим варто більше відкривати своє серце.
Співчуття - це доросла емоція, яка притаманна дитині.
5. Включення дитини. Це коли дитина по максимуму проживає якийсь момент або максимально включена в рольову гру. Вона щаслива, наповнена радістю, знаходиться в теперішньому моменті - вона відкрита світу. Це те, чого ми самі можемо повчитися у дітей.
У наших відносинах з дітьми починає відбуватися щось дивне, коли, прокидаючись вранці, ми подумки вимовляємо: "Я люблю тебе безумовно. Спасибі тобі за те, що ти у мене є. Ти - добра, лагідна, уважна і чуйна дитина. Я пишаюся тобою".
Поколева Катерина